«Аби день до вечора» – це драмеді в форматі мокьюментарі про українців, які після 24 лютого ховалися на станції метро «Золоті ворота», обладнаній під бомбосховище. Трагічний період історії, на тлі якого розгортається сюжет, не відміняє побутових потреб і базових перепитій, що відбуваються між випадковими сусідами. Джерелом комічних ситуацій стає вимушене співіснування людей, які навряд чи перетнулися б за інших обставин.

Сюжет розгортається навколо подружжя молодих хіпстерів, що виявилися абсолютно непристосовані до Армагедону, в якій потрапили всі українці з початком повномасштабної війни. У фокусі уваги талановита айтішниця родом з Маріуполя, котра в дні початку війни мала переїжджати до Кремнієвої долини, та її чоловік – інфантильний та безпосередній мрійник, закоханий в українську культуру та вишивку. Єдина проблема в тому, що за паспортом він росіянин, хоча після 2014 року ідентифікує себе виключно як українця. Ідеаліст навідріз відмовляється переїжджати в Америку, і залишати напризволяще свій український народ в скрутні часи. А ще у нього з’являється шанс популяризувати своє захоплення – завдяки випадковому знайомству в бомбосховищі, невідомі дотепер зразки вишивки українських регіонів можуть потрапити на поштову марку, яку випустять мільйонним тиражем.

Третім ключовим героєм є колишній учасник АТО, військовий медик, що вбачає свою місію у підтримці людей, які живуть на станції метро і вперше зіткнулися з війною. Він зближується з парочкою хіпстерів, виникає любовний трикутник, що ззовні виглядає ніби трійця кращих друзів. Аби мрія героїні здійснилася, і вона таки потрапила до жаданого американського проекту, атошник готовий вивезти її аж до кордону, адже цей параноїк боїться, що непристосована до життя парочка по дорозі без нього пропаде. І все було б добре, якби не російський паспорт його ліпшого друга, який колишній український військовий вперше бачить на прикордонному пункті.